Астрід Ліндгрен.

Астрід Ліндгрен  з героїнею своєї книги  Пеппи Довгапанчохою.

«Я хочу писати для таких читачів, які здатні творити чудеса. А чудеса творять діти, коли читають книги» .

Астрід Анна Емілія Ліндгрен (1907-2002) – відома шведська письменниця, дівоче прізвище Еріксон .

Астрід Еріксон народилась поблизу невеликого містечка Віммербю в сім'ї фермерів. Вона росла у великій і дружній родині, де було четверо дітей. Її батько,дідусь та бабуся часто розказували їй казки та різні історії, саме від них вона успадкувала свій талант.

Діти в родині Еріксон зростали в атмосфері любові, їх не сварили за пустощі або за зіпсований одяг. З дитинства діти були привчені до сільської праці, але мали достатньо часу для ігор і розваг.

Сама Астрід розказувала про своє дитинство: «Почалося все з листопада 1907 року — дня, коли я народилась в старенькому червоному будинку, довкола якого росли яблуні. Я була друга дитина в селянській родині Самюеля Августа Еріксона та його дружини Анни Еріксон, уродженої Юнсон. Хутір, де ми жили, звався, як зветься й донині, Нес, він розташований неподалік містечка Віммербю в Смоланді. Від 1411 року Нес був садибою священика, одначе мій батько просто орендував ту садибу, як до нього його батько, а після нього його син. У тому червоному будинку, що у XVIII ст. належав священикам, згодом народилося ще двоє дітей. Отже, нас було четверо — Гуннар, Астрід, Стіна та Інгегерд, і жили ми в Несі щасливим життям, достоту як діти в моїх повістях про хутір Гамірний».

В 1914 році Астрід Ліндгрен пішла до школи в містечку Віммербю, де вона іноді бувала з батьками. Цукерки вони купували в крамниці, де згодом, героїня її твору Пеппі Довгапанчоха купуватиме їх аж вісімнадцять кілограмів, щоб пригостити дітлахів.
Уже у школі почав проявлятись літературний талант майбутньої письменниці. Шкільні твори з шведської мови, учитель зачитував вголос перед однокласниками. Після того, як один із таких творів дівчинки був надрукований у газеті містечка Віммербю, діти почали дражнити Астрід Сельмою Лагерлеф, і вона казала собі, що коли виросте, стане ким завгодно, тільки не письменницею!

Дорослішання виявилось для Астрід вельми болісним і прикрим, на знак протесту вона підстригла коротко волосся, її батьки сприйняли це несхвально, їх стосунки в цей період складались непросто.

Після закінчення школи Астрід влаштувалась в місцеву газету коректором. Через два роки Астрід завагітніла від головного редактора, але не погодилась вийти за нього заміж, і була змушена переїхати до столиці, щоб вберегти свою сім'ю від осуду. В Стокгольмі Астрід народила сина, але змушена була віддати його в прийомну сім'ю в Данії. То були дуже важкі часи для молодої дівчини.

Згодом Астрід влаштувалась секретарем в Королівське товариство автомобілістів, шефом якого був Стюре Ліндгрен. Вони одружились, і Астрід змогла забрати сина Ларса до себе. Через три роки у подружжя Ліндгрен народилась дочка Карін.

Саме для Карін Астрід Ліндгрен розказувала історії про дивакувату рудоволосу дівчинку Пеппі, коли та хворіла. Трохи згодом розповіді про Пеппі були записані і дочка письменниці отримала їх в подарунок на день народження.

Видавництво в яке Ліндгрен принесла рукопис пригод про Пеппі відхилило його, і лише через декілька років після перемоги у літературному конкурсі книгу було надруковано іншим видавництвом. Так Пеппі Довгапанчоха врятувала видавництво "Рабен-Шегрен " від банкрутства. В цьому видавництві Астрід Ліндгрен працювала до пенсії.

Астрід Ліндгрен дуже популярна у себе на Батьківщині, не одно покоління шведських дітей виросло на радіо та телепередачах, що вела письменниця. За її книгами в Швеції знято десятки фільмів, в багатьох з яких автор була сценаристом та в знімалась особисто.

Загалом у різних країнах за творами А. Ліндгрен знято більше 40 фільмів, телесеріалів, мультфільмів, театральних вистав та мюзиклів.

Книги Астрід Ліндгрен відомі у всьому світі, вони перекладені більш ніж 85 мовами та видані більше ніж в ста країнах.

Українською книги Астрід Ліндгрен ще у 60-роки ХХ ст. переклала Ольга Сенюк. Спочатку це були «Малий і Карлсон, що живе на даху», пригоди Калле Блюмквіста, « Пеппі Довгапанчоха», «Міо, мій Міо», «Расмус-волоцюга», «Брати Лев’яче серце» та «Роня, дочка розбійника», саме в перекладі О.Сенюк вони видаються і досі. Діти з Гамірного та Пригоди Еміля з Льонеберґи перекладені нею значно пізніше.

Домовичок Нільс Карлсон», «Лотта з Бешкетної вулиці» і «Сонячна галявина» видані українською в перекладі Галини Кирпи.

Астрід Ліндгрен займалась і активною громадською діяльністю, піднімала питання про жорстоке поводження з тваринами, виступала на захист довкілля, відстоювала права дітей. До її думки прислухались в суспільстві.

Творчість Астрід Ліндгрен відзначена багатьма нагородами, серед яких медаль Ганса Крістіана Андерсена (її ще називають Нобелівською премією в дитячій літературі) у 1958 році.

2002 року урядом Швеції, у пам'ять та на честь видатної дитячої письменниці, було засновано премію імені Астрід Ліндгрен.
Архів творів Астрід Ліндгрен, що знаходиться у Національній бібліотеці Стокгольму , входить в перелік Всесвітнього спадку ЮНЕСКО.

Внесок письменниці у світову дитячу літературу важко переоцінити, її твори стали улюбленими для багатьох поколінь юних читачів.